В основі всякого святкування лежить спомин, тобто пам’ять про подію, наслідки якої тривають до сьогодні. Це наповнює наші серця вдячністю і надає сенсу рухатись в майбутнє. Ми згадуємо і відзначаємо, пам’ятаємо і святкуємо, а також осмислюємо і плануємо, підводимо підсумки і накреслюємо цілі.
День Незалежності України – це не просто вихідний день, це справжнє свято. Цього дня 30 років тому Верховною Радою УРСР був урочисто проголошений Акт незалежності України та створення самостійної української держави – України. Це є подія, яку неможливо згадувати без вдячності; подія, про яку мріяли численні покоління минулого; подія, яка установила історичну справедливість. Водночас День Незалежності спонукає нас дивитися в майбутнє і завзято братися до праці над якістю цієї незалежності.
За минулих часів до періоду незалежності християнська свобода в Україні часто зазнавала утисків та переслідувань. І ми згадуємо ці часи зі смутком. Особливо радянський період, коли не жалували нікого. Сьогодні ж разом з незалежністю української держави християни різних віросповідань отримали нарешті дане їм Богом право свободи. І не тільки право, але також і повноцінну й колосальну можливість брати участь у творенні нового і вільного суспільства.
Християни переконані, що справжню свободу приносить пізнання істини, тому що неправда робить нас рабами. Ми вважаємо, що істина не є чимось недосяжним для нас. Ми не приречені блукати в пісках невизначеності; ми віримо, що існує скеля істини. Всі ми чуємо відлуння її голосу в нашому сумлінні, але повноцінно вона відкрилась нам в Ісусі Христі. В Його словах ми чуємо неоманливий і надійний голос істини; істини, яка робить нас вільними.
“Тож коли Син вас визволить, то справді станете вільні”. (Ів.8:36)
